Коли дизайн-мислення не працює?

Маю зізнатися, що дизайн-мислення було для мене певною догмою, що ніколи не підводила. Донедавна. Останнім часом я стикаюся з великою кількістю перешкод для застосування цієї методології. Й ось із яких саме причин:

1. Брак емпіричних даних. Дизайн-мислення не ґрунтується на емпіричних даних і йому бракує наукової точності. Хоча дизайн-мислення часто використовується для розробки нових цифрових продуктів або послуг, воно може не підійти для розв’язання складних проблем, що потребують більш аналітичного та доказового підходу. Приклад із практики. Продукт, над яким я працюю зараз неймовірно складний і його можна поставити в категорію B2B2B2C. Серед наших користувачів: агенції, що надають послуги власним клієнтам за допомогою нашого продукту, індивідуальні підприємці, розробники та маркетологи, малий та середній бізнес. Нашого «клієнта» доволі складно визначити в традиційному розумінні. Ми не можемо розвісити персони по офісу, не рятує і JTBD методологія… Команда дослідників невпинно працює, аби надати якомога більше даних задля розуміння наших користувачів. Однак неоднорідність клієнтів, їхні найрізноманітніші вимоги, а головне — секретність роботи, а також користувацьких даних та неможливість наших клієнтів показати й розповісти про всі свої робочі кейси, створює суттєву нестачу емпіричних даних і ускладнює першу фазу — «Визначення» (Define).
2. Дизайн-мислення підкреслює важливість емпатії та розуміння потреб і бажань користувача. Проте деякі критики стверджують, що це може призвести до зосередження на поверхневих потребах, а не на глибинних проблемах. Крім того, самої лише емпатії може бути недостатньо для розв’язання складних проблем, які потребують більш систематичного та аналітичного підходу. Приклад із практики. Уже зазначена вище неоднорідність наших користувачів та неможливість практично дослідити їхній робочий процес від початку й до кінця, унеможливлює для нас, дизайнерів та дослідників, повноцінний прояв емпатії. Замість емпатії у вигляді результату довгострокового занурення в життя та проблеми користувачів, ми маємо кілька швидких інтерв’ю з експертами, на яких набуваємо лише поверхневого розуміння їхніх потреб.
3. Брак гнучкості. Методологія дизайн-мислення каже нам робити речі на низькому рівні точності, швидко тестувати, вчитися на результатах та повторювати цей процес. Так ми постійно шукаємо баланс між продуктом та нашими користувачами. Але світ бізнесу сповнений конкурентами, жорсткими дедлайнами, необхідністю давати результати тут і зараз. Реальність дизайн процесу, особливо у великих компаніях, доволі далека від теорії застосування дизайн-мислення. Приклад із практики. Раптом Apple запускає новий алгоритм збору даних користувачів (SKAd Network) і всі принципи, на яких ми базували наші рішення до того — нівельовані. Цінність нашого продукту для користувачів моментально падає. Дизайни, що ми розроблювали, тестували, запускали, раптом стають неактуальні. Компанії необхідно зберегти клієнтів, а дизайнерам і розробникам відповідно, в умовах повної невизначеності та з браком емпіричних даних, реконструювати частину продукту в дуже стислі терміни.Тому методологія особливо погано підходить для розв’язання проблем у сферах, що швидко змінюються або характеризуються високим рівнем невизначеності.

Висновок насправді дуже простий: дизайн-мислення, як методологія розв’язання проблем, що орієнтована на людину, має свої однозначні переваги й може успішно використовуватися, але на практиці це відбувається фрагментарно та лише в поєднанні з іншими методологіями, де дизайн-мислення стає лише додатковим, допоміжним засобом, а критично-раціональний аналіз залишається основною опорою в пошуці та прийнятті рішень.

P.S. Друзі, я також ділюся корисним контентом у своєму Substack, де ви можете оформити підписку з отриманням доступу до навчальних матеріалів та менторських консультацій за запитом. Ви також можете підтримати «Ейдос» через buymeacoffee, або поширенням цієї статті. Дякую! 🤗